Боязнь тварин, причини зоофобії, як позбутися страху

Діти бояться: темряви, гучних звуків, машин, чужих людей (навіть, якщо це тітка з Бердичева, з якою спілкувалися позаминулого року)… І для дитини, і для дорослого боятися природно. Ми, люди, саме тому й вижили, що боялися. Он той шерех – а раптом це тигр, і він усіх з’їсть; темряви – у ній багато тих, хто кусається; тіні на стіні – можливо, там повзе отруйна змія та ін. Обережні вижили, народили дітей та закріпили гени. А тих, хто досліджували кущі, що ворушаться, і прикольні скелі «хто там шариться», частіше немає. Людство – нащадки розсудливих трусів. Що є, то є. Боятися – норма .

Дорослі мешкають самі, з дітьми складніше. Це саме стосується і зоофобії, тобто страху тварин. Перші усвідомлено несуть свої фобії до свого психотерапевта, а клубок дитячих фобій дбайливо розплутають фахівці з психокорекції, нейропсихологи та команда професіоналів із корекційного дитячого центру “I SEE YOU” у Бучі, також в Ірпені.

Причини виникнення страху перед тваринами у дітей

Він може бути викликаний різними причинами і мати різний ступінь виразності – від легкого дискомфорту до панічних атак, при зустрічіз твариною або навіть під час думки про неї. Зоофобія може поширюватися на всіх тварин або бути специфічною – страх перед собаками (кінофобія), перед кішками (айлурофобія), перед комахами (інсектофобія) тощо.

1. Спадковість (так, іноді експресія генів, що впливають на розвиток нервової системи, дивує), тоді дитина частіше схильна до страхів і фобій, має підвищену нервову чутливість, особливі потреби і потребує більшої уваги;
2. Особливі реакції підвищено чутливих нейронетипових дітей – у них поріг реакції нервової системи на стимул значно нижчий, тобто. рядова «увага» будь-якої тварини – котик підійшов, метелик пролетів, черв’як проповз та ін. викликає набагато негативнішу реакцію. Діти з особливими потребами реагують гостріше, там де нормотипові пройдуть повз;
3. Психологічні травми раннього, зокрема. і довербального дитинства та ді0тей грудного віку – малюка налякав хтось великий та страшний (частіше собаки чи сільські тварини, коли батьки вивезли його до бабусі на природу, а там «ці», величезні, голосно ревуть, хрюкають і взагалі лякають). Про фізичні травми ми навіть не говоримо – якщо дитину вкусив собака або інша тварина, само собою це не пройде, навіть якщо шраму не залишилося;
4. Навіюваність (від авторитетних дорослих, не обов’язково батьків – дитина створює їхнє коло сама) – улюблена тітка чи бабуся пригорнула віником павука з криком «Яка гидота!» – ок, багатоногі, що по кутах вештаються, явно погані. Це стосується будь-яких власних проекцій дорослих фобій на дітей: від кішок алергія, від жаб бородавки, а всі інші просто жахливі. Хтось із великих говорив: «Не виховуйте дитину, займіться собою». Якщо батько, сам боячись мишей, собак, змій, тарганів, павуків, приходить із вираженою зоофобією до дитини, справа не в дитині.

Дорослі за своє життя встигають розвинути механізми компенсації та адаптації до страхів, але цьому процесу можна допомогти, якщо зайнятися ним з юних років. Наприклад, Спілберг зняв «Щелепи», «Глибина» та ін., Скарлет Йохансен у дитинстві страшенно боялася членистоногих, але у фільмах кришить їх на ура, Стівен Кінг сам визнав, що письменство — його здоровий спосіб боротися зі страхами, Скотт і Кемерон творці всесвіту «Чужих» – всі вони усвідомили і трансформували свої страхи з відчутним комерційним успіхом.

Допоможемо позбутися фобій, а також у розвитку вашої дитини.
Запис та консультація за телефоном:  +38 (067) 870 00 23

Як позбутися страху перед тваринами

Етапи подолання остраху тварин, як і будь-яких інших фобій стоять на «трьох китах»:

• поступовість,
• систематичність,
• послідовність та неквапливість.

Без жартів, за 15 років життя автор тексту — справжній арахнофоб перейшла від панічних атак у дитинстві від будь-якого павука до стадії: «френди-біологи, у мене в будинку павуки по всіх кутках, чи потрібно їх напувати влітку в спеку?»

Загальне правило – ніякого насильницького наближення .

1. Поступове звикання та зближення з об’єктом страху (десенсибілізація) . Малими кроками зводилися цивілізації. Основне правило – дбайливо, обережно, делікатно. Поступове та через безпечне середовище. “Крок вперед і два  назад”: мааааленький ознайомлювальний стимул: подивитися картинку, мультик, потім на тварину, так, з іншої кімнати теж годиться, потім зблизити дистанцію – якщо ні, повернутися на початкову позицію. Потім можна і контактний зоопарк.

2. Моделювання поведінки через наочний приклад – доросла чи старша дитина впевнено взаємодіють із тваринами на очах у малюка, ніхто нікого не вкусив (про це варто заздалегідь подбати, інакше спрацює не так, а негатив потім не переінакшити і  десятьма позитивними кейсами), позитивний приклад оптимально закріпити кілька разів.

3. Ігри та рольові ігри з іграшками – м’якими і приємними звірятками, щоб показати дружні та веселі світи з «фігурами страху», де малюк може відіграти різні сюжетні ролі, контролюючи ситуацію.

4. Книги, фільми, мультфільми, ігри та ін. про взаємодію та дружбу людей та тварин.

5 . Когнітивно-поведінкова (КПТ) та арт-терапія у фахівців – фахівці психотерапевти допомагають розуміти страх, працювати з ним.

6. Позитивне підкріплення. Нагороди та заохочення за кожен крок до подолання страху — похвала, стікери, призи тощо. Також зарекомендував себе метод щоденника досягнень: відзначаються успіхи дитини у подоланні страху, що допомагає бачити прогрес та мотивує продовжувати.

7. Фізіотерапія та сенсорна інтеграція – ігри з текстурами, запахами, тактильна стимуляція, пов’язана з тваринами – м’які тканини, хутряні іграшки та інші матеріали.

8. Поступова соціалізація через історії, у тому числі й життєві «про тварин» — читання оповідань, де герой чи героїня долає страх, розповідь реальних історій зі щасливим кінцем – усе, що націлене на формування позитивного досвіду, щоб дитина почувала себе впевненіше та безпечніше.

Методи позбавлення зоофобії, придатні для дітей (в т.ч. з акцентом на їх особливі потреби)

Малята та діти-дошкільнята з РАС, СДУГ та іншими особливостями психофізичного розвитку більш чутливі до страхів, тому вимагають більш уважного відношення та корекції.

Базова рекомендація – робота з психологом . Причому сертифікованим фахівцем у цій сфері, наприклад, у дитячому центрі “I SEE YOU” вам допоможуть нейропсихологи, сенсорні та фізичні терапевти.

Всі перераховані вище прийоми при застосуванні їх до нейронетипових дітей вимагають

• більше часу (іноді навіть років),
• більш пильної уваги (навіть мінімальне погіршення – відразу перестаємо вправу та повертаємо все назад),
• нетривіальних ідей (наприклад, залучити уявного друга дитини в союзники або складати історії та казки за тим сюжетом, що заспокоює дитину, давати імена «жахливим» – стародавній сюжет – знаєш ім’я, маєш владу і контроль над об’єктом, наділення об’єкта страху позитивними або смішними якостями – смішне).

При позитивній динаміці можна акуратно починати відвідувати контактні зоопарки (спочатку здалеку і з-за огорожі, поступово скорочуючи дистанцію), спостерігати за чужими собачками, котиками, хом’яками і навіть мадагаскарськими тарганами, чим чорт не жартує, і передавати гостинці.

Спеціалізовані види психотерапії із залученням тварин: каністерапія, іпотерапія, дельфінотерапія тощо.

• Каністерапія – не просто спілкування з собакою, але і з її інструктором-психологом, собака-каністерапевт піднімає настрій, стабілізує емоційний стан і допомагає дитині з особливими потребами налагодити контакт і підбираються під конкретну потребу. Через тактильне спілкування діти заспокоюються та долають тривалий стрес.
• Дельфінотерапія – метод медико-психологічної реабілітації дітей, які мають порушення психофізіологічного розвитку, в результаті якого покращується координація рухів та освоєння навичок.
• Іпотерапія – робота з інструктором та спеціально навченими дуже спокійними конями, зазвичай на природі. Допомагає долати стрес, боротися зі страхами.

Допоміжні методи

• Збалансована дієта, багата на продукти з амінокислотою триптофан для вироблення серотоніну-«гормону гарного настрою» — м’ясо, риба, птиця, бобові, горіхи, кунжут, сир, фініки, пророщені зернові, овочі, фрукти, ягоди;
• Чергування діяльності та режим дня, зниження емоційного навантаження, достатній час для відпочинку;
• Фізична активність під потреби та можливості дитини: прогулянки, басейн, скелелазіння у залі з інструктором, + поступове включення іпотерапії та дельфінотерапії;
• Час, коли дитина може побути віч-на-віч із собою, осмислити активності, «нічогонероблення» теж важливо та інші захоплення «для душі».

Як уникнути панічних ситуацій, якщо дитина боїться тварин? Поради батькам в екстрених випадках

Найжахливіший сон будь-якого батька – чадо кидає руку і стрибає під машину за кошенятком або від собачки, від страшного жука на огорожу та ін. Як убезпечити від подібних ситуацій (з урахуванням, що кайдани та ланцюги непедагогічні)? Як у мемі «слоника треба їсти частинами» (о, жах, у когось це може викликати зоофобію!) І так, заздалегідь:

1. Зрозуміти та визнати страх дитини. Батькам. Це перший крок адекватності. Страх перед тваринами реальний і сильний. Не можна ігнорувати та знецінювати: неможливо «просто перестати боятися». Ага, та підтримка фахівців, що спеціалізуються на роботі з фобіями;
2. Навчання базовим правилам безпеки: спочатку дати можливість дитині сказати/виразити, що лякає, звернутися до дорослих, якщо щось не так;
3. Створення безпечного середовища за допомогою помочів, ременів безпеки, ходунків, спеціального взуття та підібраних фіксаторів, манежів (так, навіть на вулиці) та ін.;
4. Контроль, упевненість, фізичний контакт. Діти беруть приклад із батьків, варто впевнено утримувати дитину за руку або обіймати, коли вона лякається для безпеки та захищеності;
5. Поступове звикання та контрольоване знайомство з тваринами у безпечному та контрольованому середовищі;
6. Альтернативні реакції: вчити не тікати, а зупинитися на місці, стати за вами, а не бігти, не мовчати, а голосно кликати на допомогу. Грати за допомогою психолога в ігри на стресові ситуації,
7. Термінові заходи при паніці – зберігати спокій (допоможе дитині теж заспокоїтися), переміститися у безпечне місце, заздалегідь вправлятись у техніці глибокого дихання.

Як поділити страх перед тваринами у дітей та страх дорослих за безпеку їхніх дітей?

Відоме явище, коли дитина у стресовій ситуації не вивозить, часто провалюється на один із пройдених етапів розвитку. Дівчинка п’яти років, що вільно читає, раптом починає лепетати як тоддлер, хлопчик з молодших класів мочиться в ліжко… І з дорослими теж буває. У стресовій ситуації забуваються елементарні речі, начебто десятки балів IQ відразу зменшили. А страх дорослих за дітей — це як стрімка вишенька на цьому листковому тортику з жахів війни, стресів, кошмарів, фобій і хтоні.

• Хороша новина – розділити цю стрімку «пирожку» (а ви теж лопали в дитинстві наполеон пошарово? правда, скажіть, так?) цілком реально за допомогою хорошого фахівця-психотерапевта,
• погана – не в цій статті (бо це окрема інша та непроста історія), подібні речі дуже індивідуальні та складно алгоритмізуються (єдиних правил ще не винайшли).

Тому, підписуйтесь на оновлення та не нехтуйте консультаціями, в т.ч. індивідуальними, професіоналів центру “I SEE YOU” (перебуваємо в Бучі, Ірпені) — вони на вашому боці і зроблять все, щоб ваші діти нічого і нікого не боялися.