Дитина тікає на вулиці: причини, поради, що робити

Хтось із великих визначив батьківство як «а тепер ваше серце житиме окремо від вас», це, безумовно, дає ґрунт найрізноманітнішим страхам: «трапиться якийсь кошмар, а я не зможу йому перешкодити!» Малята так і норовлять зробити непередбачувані вчинки, які жахають дорослих: пхають залізки в розетки, намагаються обійматися з собаками, лізуть куди не потрапивши і раптово зникають з поля зору, тікають на вулиці. А на запитання “Ну чому ти втік, ми ж домовлялися, гуляти тільки на майданчику?” видають фантастичні версії.

Чому дитина тікає на вулиці: нейрофізіологічні та психологічні причини

Причини, через які дитина тікає на вулиці, не слухає батьків, не чує прохання, можуть бути різні. Але все ж таки є основні.

І коротка відповідь: тому що через природні вікові особливості тодлерів і старших дошкільнят, ніжки, бажання і вміння бігати вже виросли, а нервова система, мозок і його відповідні за контроль області, наприклад, префронтальна кора — ще ні.

Крім несформованої сфери контролю над поведінкою та вміння проводити причинно-наслідкові зв’язки, також до причин, що сприяють тому, що маленька дитина намагається втекти на вулиці, можна віднести:

Цікавість та підвищений дослідницький інтерес («шило в попі»). Мозок маленької дитини постійно розвивається, і вона все активніше відкриває світ навколо себе, невгамовно розширюючи територію цих досліджень. Нові враження та події, з одного боку, стимулюють розвиток зростаючого мозку, а з іншого – можуть забрати далеко за огорожу дитячого майданчика (і не скрізь такий є) «тут уже стало нудно, а що он там?». Малята дуже зацікавлені у дослідженні нових місць та відчутті нових речей, але слабо вміють контролювати себе та простір навколо.

До вікових нейро-особливостей дітей до 6-7 років також відноситься або відсутність страху, або особливості його прояву («безстрашний герой»): малюк хвацько кидається за м’ячиком на проїжджу частину, але лякається високих дерев, що шумлять від вітру; самостійно біжить досліджувати незнайомий парк (особливо з атракціонами), але боїться темряви або грози. Адекватне усвідомлення страху ґрунтується на вивченні та закріпленні в пам’яті свого та чужого досвіду, а у дошкільника його ще поки що замало.

Бажання самостійності та уникнення обмежень («в’язень замку Іф або втеча з Шоушенка»): раннє дитинство – період криз (3-х років, 7-и років з усіма проміжними зупинками) і вибудовування кордонів, а це непроста праця для психіки, що формується. Малята починають формувати свою самостійність і бажання робити щось без допомоги дорослих. Не дарма найпопулярніші висловлювання «не хочу» і «я сам». Вони хочуть відчути свою свободу та незалежність «на власному досвіді», що часто проявляється у бажанні віддалитися від групи чи дорослих. Деякі діти, схильні до ранньої самостійності, гостро почуваються обмеженими умовами, де вони повинні триматися в певних межах або дотримуватися чітких правил. Наприклад, років у 5 дитина автора (з найкращим другом із групи дитсадка) на кожній прогулянці методично копали підземний хід «на волю», пластиковими совочками, в кутку пісочниці.

Потреба у фізичному русі та природна енергія («вічний двигун»). Маленькі діти часто мають її надлишок і потребують можливості рухатися, бігати, лазити, досліджувати, т.к. Для здорового розвитку дитячого організму активний рух важливий. Але іноді напрямок цього руху розходиться з батьківськими бажаннями. Бажання тікати на прогулянці може основою випробувати фізичні можливості.

Активна соціальна взаємодія (“Том Сойєр”). Для маленьких дітей дуже важливим є спілкування як з однолітками, так і з дорослими. Із першими актуальніше. Під час прогулянки діти навчаються спілкуватися, ділитися враженнями та взаємодіяти з іншими. Буває, що така комунікація призводить до рішень «а давайте заліземо самі геть у той таємничий підвал чи хоча б сховаємось за кут будинку, поки ніхто не бачить, а потім як вискочимо!»

Загалом, нейрофізіологія і психологія показують, що навіть таке випробування для батьківських нервів, як дитина, що тікає на прогулянці, може бути елементом здорового психофізичного розвитку останнього. Але…

Як батькам поводитися, якщо дитина тікає на вулиці?

Навіть перша «втеча» може бути дуже тривожною для батьків, потрібно шукати способи ефективно впоратися з ситуацією, м’яко і наполегливо перешкоджати тенденції.

Ось низка ідей:

Будьте уважними та підтримуйте безпечний контроль. Постійно відстежуйте рухи малюка на вулиці або тримайте за руку. Висмикнув ручку з вашої та спробував рвонути вперед на вулиці? Наздогнали і наполегливо сказали, що так не можна: «не за ручку – лише на майданчику». Будьте поруч, але не тисніть. Слідкуйте, щоб дитинка не змарнувався.

Створіть безпечні умови. Дитячий майданчик, де ви знаходитесь, повинен мати видимі та ясні межі; добре, якщо є огорожа чи паркан; якщо ні, то хоча б чіткі межі, за які не можна заходити — інструкції мають бути зрозумілими (чим молодша дитина, тим менша територія контролю) «я не дозволяю виходити за…», поступово розширюючи «недосліджену територію». Не варто гуляти, там де є небезпечні предмети і те, що може спонукати дитину до втечі.

Намагайтеся зрозуміти причини і спробуйте з’ясувати, чому дитина хоче тікати. Див. вище. Можливо, йому тут уже не цікаво, чи страшно, його ображають інші діти, він хоче дослідити чи грати у хованки. Це допоможе знайти відповідні стратегії.

Поясніть правила та межі та використовуйте позитивне підкріплення. Встановіть чіткі правила поведінки на прогулянці і поясніть їх дитині (так, доведеться неодноразово повторювати). Переконайтеся, що він розуміє їх. Обов’язково хвалите, коли малюк слідує їм, коли він залишається поряд з вами і слідує вказівкам.

Прогулянка має бути цікавою – це добрий спосіб для дитини вивчити нові області, випробувати нові речі та взаємодіяти з навколишнім середовищем у вибраній локації. Із захоплюючого місця не тікають.

Правила “не можна тікати” раціонально починати заздалегідь. Важливо надати малюкам безпечні та стимулюючі умови в дитячому садку чи вдома: розважальні активності, що відповідають віковим потребам у русі та цікавості, а також чіткі правила та нагляд дорослих. Підтримуйте стан емоційного благополуччя, тож малюк успішніше вчиться розуміти правила.

Окрема проблема – сторонні «доброзичливці», які завжди знають, як краще виховувати вашу дитину. Їхні коментарі та погляди, які доводиться витримувати особливо молодим батькам або батькам дітей з особливими потребами, можуть посилювати почуття тривоги та безпорадності. Єдина порада – ігноруйте. Тільки ви відповідаєте за вашу дитину. В крайньому випадку, ввічливо і твердо звертайте їхню увагу у бік їхніх нащадків. “Спочатку маску на себе – потім на дитину”, спочатку вибудовуємо свої межі – потім допомагаємо з дитячими.

Допоможемо у розвитку вашої дитини.
Запис та консультація за телефоном:  +38 (067) 870 00 23

Що робити з особливо безстрашними дітьми, які наражають життя на небезпеку (вискакують на дорогу, лізуть у підвали тощо).

Це може вказувати на:

• певний склад характеру та темперамент (беруться ж звідкись мандрівники, дослідники джунглів та ін.).
• або на початковий етап проблеми функціонування нервової системи (таке систематичне непослух іноді є «першим дзвіночком», симптомом СДУГ, РАС, неврозів, біполярного розладу тощо, особливо якщо супроводжується іншими ознаками порушення уваги).

Друге – не вирок, а початок корекції проблеми.

Якщо проблема втікання дитини на прогулянці стає систематичною або ви відчуваєте, що не можете контролювати ситуацію, варто звернутися за підтримкою та порадами до дитячих фахівців: педагогів, психологів, фахівців з розвитку дитини з дитячого центру «I see you», які завжди зможуть допомогти зрозуміти причини та налагодити корекцію небажаної поведінки.

Ось деякі поради що робити, якщо дитина тікає на вулиці:

Як допомогти малюкові дозріти нейропсихічно? Методики, ігри, вибудовування кордонів та правил

По-перше, є старе правило: «не варто тягнути квіточку за листочки, щоб вона швидше зростала». Для кожного віку свої розумні вікові діапазони розумового розвитку.

По-друге, у цих діапазонах є широкі рамки, тому що всі діти різні. Хтось у 3 наполегливо сам біжить «він на ту гірку», а хтось і в 6 не хоче випускати маму з поля зору.

Розвиток – це фізичні, когнітивні, емоційні та соціальні аспекти. Що стимулює їх відповідно до віку:

• Сенсорна активність: ігри з різними текстурами, формами та кольорами. Якщо малюк зайнятий ними на прогулянці, думка про втечу в нього не виникне.
• Стимулюйте креативність та уяву, пропонуйте різноманітні творчі завдання, ігри та експерименти на прогулянці.
• Розвиток моторики: рухливі ігри на спритність, рівновагу, конструктори, малювання, наприклад крейдою, ліплення з піску тощо.
• Мовні навички: говоріть з малюком, розповідайте історії, вірші, нехай сам фантазує і вигадує, співайте разом.
• Соціальна взаємодія: ігри з однолітками, де може пізнавати навички співробітництва, спілкування, взаємодії. Роль дорослого – розрулювати конфлікти, що виникають «не варто тікати, якщо Вася відібрав машинку, давай пограємо з ним в обмін» та ін.
• Сприяйте розвитку емоційного інтелекту, розповідайте про почуття та називайте їх: «Катя стукнула тебе совочком, тобі прикро, я розумію».
• Встановлюйте чіткі межі та правила, які допоможуть малюкові зрозуміти, що дозволено і що ні, та систематично їх підтримуйте. “Якщо не можна вибігати на дорогу, то не можна завжди”.
• Створіть безпечне та надійне середовище для малюка, де він може почуватися захищено та комфортно.

Що робити, якщо на прогулянці тікає дитина з ОВП (розумною відсталістю, аутизмом тощо)?

Дорослому важливо діяти найшвидше, забезпечуючи безпеку такого малюка, а іноді й оточуючих. Так як дитина може поводитися досить неадекватно, то саме дорослому доведеться навчитися ефективним алгоритмам дій:

• • Будьте завжди поруч і уважно стежте за його рухами та поведінкою. Постійний контроль є важливим.
  • Використовуйте спеціальні підтримуючі ремені/допомоги або пристрої, які дають безпечну свободу, але не дозволяють тікати: ходунки з обмеженням, коляски для маломобільних, що дозволяють утримувати його поряд.
  • Безпечний простір. Перед виходом на прогулянку переконайтеся, що місця, де ви будете саме такі.

• Навчіть дитину з ООП правилам безпеки на прогулянці, постійно нагадуйте їй про них у зрозумілій формі та вчіть її, як правильно поводитися у разі, якщо загубився.
• Використовуйте доступні ідентифікаційні засоби: медичні браслети та мітки на одязі з даними дитини, контактними відомостями, телефонами тощо, якщо він втік.
• Залучайте усю можливу допомогу. Якщо ви відчуваєте, що не можете подолати цю ситуацію самостійно, зверніться за допомогою до фахівців, таких як педагоги-дефектологи, психологи, неврологи з центру I see you, вони нададуть більше конкретних порад у таких ситуаціях. Важливо, що кожна дитина з ОВП унікальна, і потребує індивідуального підходу та допомоги.