Особисті кордони дитини: як навчити відчувати і вибудовувати

Для комфортного існування нам необхідно відчувати себе у безпеці. Ми – не черепахи, які можуть сховатись від нав’язливих контактів у власному панцирі. Кордон – це реальна або уявна риса, яка відокремлює один об’єкт від іншого.

Особисті кордони є лінією, що відокремлює нас від зовнішнього світу. Всі про них чули, але ніхто жодного разу їх не бачив. І справді, особисті кордони що у дитини, що у дорослого не можна побачити чи помацати, це не ореол, що світиться, і не стіна, яка відсікає нас від оточуючих.

Що таке особисті кордони?

Це поняття включає і наше тіло, і емоції, а також переконання та деякі матеріальні предмети: автомобіль, житло, смартфон тощо. Відчуття своїх кордонів допомагає вибудувати гармонійні стосунки з іншими людьми та не ставати жертвою маніпуляцій.

Кордони особистості є ніщо інше як усвідомлення свого “я”, зони особистих інтересів. Вони захищають внутрішній світ людини від небажаних намірів із боку зовнішнього оточення. Якусь людину ваша дитина можете підпустити ближче, когось тримає на відстані – і все пов’язано зі ступенем довіри до неї. Особисті кордони допомагають нам зберігати свій фізичний та емоційний добробут, забезпечувати комфорт у відносинах з оточуючими.

1. Як формуються особисті кордони у дитини

А головна мета формування особистих кордонів у особливих дітей максимально наблизити їх до самостійного життя. Важливо з дошкільного віку навчити дитину усвідомлювати та відстоювати власні та особливі кордони. Тоді наші діти, не важливо, нормотипові або з особливими потребами, підростатимуть, усвідомлюючи, що таке добре і що таке погано по відношенню до себе та інших людей. Наприклад, кожній дитині дуже важливо знати, що стороння не має права чіпати частини її тіла, які знаходяться під спідньою білизною – це неправильно (а якщо це лікар, і потрібні медичні процедури, то вона обов’язково скаже вголос і запитає). А коли батьки, перш ніж зайти до кімнати, стукають – правильно.

Діти із правильно сформованими особистими кордонами значно рідше можуть стати жертвами сексуального насильства та буллінгу. Вони не так часто виявляються в поганих компаніях, де нормою вважається вживання алкоголю та наркотичних речовин.

І все-таки, як побудувати особисті кордони з дитиною? Так склалося, що ще в материнській утробі у мами та дитини існують спільні фізіологічні кордони. Це умова правильного розвитку плоду. Коли дитина народжується, мати продовжує перебувати у «з’єднанні» з нею. Часто від мам можна почути такі фрази: “ми чудово виспалися”, “ми захворіли” замість “він чудово виспався”, “він захворів”. До деяких пір у цьому немає нічого страшного, але згодом таке єднання матері та малюка має зменшуватись. Приблизно до трьох років у дитини складається усвідомлення та відчуття себе як відокремленої особистості з власними емоціями та бажаннями. Ось чому для батьків важливо приділяти увагу особистим кордонам навіть маленьких малюків уже з трьох років або навіть раніше: самим дотримуватись їх, озвучувати словами і поступово знайомити малюка з цим поняттям. Найпростіше, елементарне пояснення особистих кордонів – те, що ми можемо назвати «своїм»: моє тіло, моє житло, мій одяг і ліжко, мій особистий час (ніхто їх не порушує без попиту).

Важливо пам’ятати, що діти та батьки – окремі особи зі своїми запитами, бажаннями та особливим баченням цього світу. Тому особисті кордони дитини та батьків повинні взаємовраховуватися. Якщо дитині з раннього віку надано право вибору, а до її інтересів та бажання ставляться з розумінням, то з формуванням особистих кордонів проблем, як правило, немає. І з таким досвідом дитина виходить у людський світ.

Допоможемо у розвитку вашої дитини.
Запис та консультація за телефоном:  +38 (067) 870 00 23

Які існують види особистих кордонів

Фізичні

У них включені наше і дитяче тіло, потреби дитини в їжі та відпочинку. Батьки «ламають кордони», коли обіймають дитину, а вона зараз з тієї чи іншої причини цього не хоче, або примушують «поцілувати й обійняти бабусю». Або, наприклад, застосовуючи фізичне чи психологічне насильство, годують його чи змушують одягати ненависний одяг.

Матеріальні

Це кордони, що стосуються вашого будинку/кімнати, простору та особистих речей дитини. Іноді людина не готова давати комусь свій планшет, не любить візити без попередження. Так, у дитини не можна забирати подарований їй телефон, змушувати ділитися іграшками проти його волі, викидати щось без дозволу чи обмежувати користування особистими речами.

Тимчасові

Вони визначають те, на що ви готові витрачати свій час. Батьки можуть їх порушити, обіцяючи дитині сходити у мотузковий парк чи майданчик, а потім переносять похід на інший день, бо їм хочеться переглянути фінал Євробачення. Або зненацька змінюють плани, вимагаючи негайно щось зробити.

Психологічні (ціннісні)

Вони відносяться до ваших думок та ідей, а також до того, наскільки їх розуміють і поважають оточуючі вас люди. Це рамки того, що ви можете комфортно обговорювати з іншими людьми і чим ви хочете з ними поділитися. Батьки виявляються порушниками цих кордонів у спілкуванні з дітьми, не надаючи особливого значення їхнім почуттям – наприклад, змушують дітей ділитися особистими переживаннями, ставлять безтактні питання навіть жартома «о, дивись Катя тебе весь час обіймає, вона що, закохалася?» або, навпаки, не готові вислуховувати дитину, коли вона переповнена емоціями.

2. Як навчити дитину усвідомлювати та відстоювати особисті кордони

Слід пам’ятати, що в терміні «особисті кордони» вихідним поняттям є «особистість». Тому потрібно поступово розвивати самосвідомість малюка, особливо, якщо у нього є ментальні та/або фізичні складності, якщо він по-іншому сприймає і передає емоції (РАС, ДЦП, СДУГ, наслідки травм, інші особливості), допомагаючи йому розуміти самого себе: усвідомлювати власні потреби, емоції та бажання, вміти впоратись з власними емоціями, спостерігати те, як проявляється його власний внутрішній світ зовні, що з цього виходить, і робити висновки на майбутнє.
Ще один ключовий момент. Легко порушити кордони оточуючих, якщо ненавчений відстоювати власні. Ось чому батькам потрібно побудувати їх насамперед у себе — інакше важко виховати дітей правильно.
Дитина навчиться розуміти та поважати чужі кордони, коли виявлятиметься повага до її власних. Як же дитина зрозуміє, що не можна брати чуже, коли кожен може без дозволу взяти її іграшки та інші речі? Як він навчиться поважати чужу приватність, коли до нього в кімнату входять без стуку? Якщо йдеться про малюка-трирічку, це може здатися несерйозним, з молодшим школярем це вже дуже важливо, тоді з підлітком може стати лавиною проблем.
Якщо послідовно не позначати кордони, в одну прекрасну мить можна запізнитися. Як батькам, так і дітям цьому потрібно навчитися якнайшвидше.

Особисті кордони дитини – саме його особисте право не погодитися з вами і не відчувати при цьому почуття провини. Це право на «своє місце» у квартирі, соціумі, у світі. Це розуміння власного «Я» як окремої особистості та вміння вільно висловлювати та захищати власну точку зору.
Будь-яка людина має навчитися говорити тверде та чітке «ні». Відмова має бути рішучим, але без криків чи істерик – просто виявляйте твердість, обстоюючи свої інтереси. Визначте чіткі рамки спілкування – і всередині себе, і демонструючи їх оточуючим. Проаналізуйте свої бажання, цінності та життєві пріоритети. Подумайте, чи часто доводиться через них переступати? Пам’ятайте, що не можна встановлювати свої кордони, не ставлячись серйозно до особистих кордонів дитини. Якщо ви постійно вторгаєтеся в його життя, змушуючи думати і робити так, як хочеться вам, він почне наслідувати вашу поведінку. Особисті кордони у будь-якому спілкуванні завжди простіше відразу встановити, ніж потім пересувати. Їх визначення – дуже важлива навичка у світі. Якщо вам не вдається самостійно впоратися із цим, звертайтеся до психолога, який неодмінно допоможе.

3. Як навчити не переступати через особисті кордони інших людей

Існують явні ознаки порушення особистих кордонів:

• Нав’язливі поради та невгамовна критика.
• Нездатність протистояти тиску, спроби виправдати себе чи свого співрозмовника.

• Залежність від чужої думки.

• Прийняття відповідальності за емоції інших людей.

• Уявлення, що чиїсь потреби важливіші, ніж твої власні.

• Боязнь виявити своє «я», висловити думку з того чи іншого питання.
• Невміння відповісти відмовою на будь-яке прохання.

• Нетактовні розпитування.
• Надмірно високі вимоги до інших.
• Проникнення в чужий особистий простір (і у фізичний, і психологічний, і інформаційний – наприклад, читання особистого листування).

Коли ж йдеться про взаємодію з особливою дитиною, треба любити її, захищати і приймати без попередніх умов, вчити жити в людському світі, обстоюючи власні кордони та виявляючи повагу до кордонів інших людей. І батькам потрібно самим навчитися це все робити.