Поведінкові проблеми дітей у дитячому садку з особливими потребами, адаптація

Що робити вихователям, соцпрацівникам та співробітникам-педагогам? Як допомогти впоратися з собою дитині-кривднику? Як допомогти дитині, на яку спрямована агресія?

Середовище, методи навчання та адаптації в дитячих садках останнім часом змінилися якщо не повністю, то частково, і це добра справа в ім’я інклюзії. Дедалі більше дітей із певними не нейротиповими можливостями входять у загальний освітній процес та інклюзивні групи.

Це продовження. Тут перша частина  статті.

Чому і з яких причин виникають випадки агресії поведінки у дітей з особливими потребами?

Нейрофізіологія каже, що т.з. функції нейроструктур, залучених у формування емпатії (здатності відчути дистрес іншого і виникнення мотивації у відповідь цей дистрес полегшити і допомогти), то їх формування закінчується до 5-7 років. Тобто. здатність/нездатність чи дивна, особлива чи інвертована здатність зрозуміти іншого якраз, у середньому, і формуються до кінця «дитсадківського» періоду та до початку навчання у молодшій школі. Багато малюків з індивідуальними особливостями можуть виявляти якраз співчуття чи симпатію нетипово (стукнути, вкусити, дражнитися) саме тому, що ще не оволоділи методами контролю за проявом емоцій, або у них недостатньо сформовані відповідні ділянки мозку (префронтальна лобова кора тощо).

Навіть якщо дитина не відповідає стандартним нормам емпатії (були б такі?) – це також норма. Окремі прояви агресії ще не говорять ні про що погане. Наприклад: Айріс Грейс Хелмшоу (РАС) — одна із знаменитих британських художниць, говорила, що часто кусала своїх однолітків, але згодом трансформувала негативні прояви у творчість; знаменита американська вчена-біолог Темпл Грандін — дослідниця поведінки тварин і консультантка з гуманного поводження в тваринницькій галузі (одна з перших персон з аутизмом, що написала книги, виходячи зі свого особистого досвіду аутизму та подолання агресії через розуміння її механізмів і причин), прихильниця прав нейровідмінних людей та руху.

Які питання варто поставити собі дорослому/педагогу/вихователю/соцпрацівнику, коли дитина з особливими, у т.ч. освітніми потребами виявляє агресію/страждає від неї: «чек-лист»?

• Чи захищає дитина себе у адекватних практиках поведінки? Чи він розуміє «про кордони»?
• Яка правова відповідальність та наслідки дитячої агресії?
• Як повинні реагувати вихователі та як створити правильну атмосферу в садочку/дитячому центрі/дозвільній кімнаті відпочинку? Що нормально, а що неприпустимо?

Як діти з особливими потребами розуміють, що їх образили та як це виражають залежно від віку?

Не завжди діти з особливим складом нервової системи можуть розуміти агресію та схожі емоційні прояви та дохідливо донести свій досвід до дорослих. Тому важливо помічати будь-які нетипові прояви чи реакції, ставити питання: «Чому малюк реагує певним чином — плаче, відмовляється робити те, що йому зазвичай подобається, відштовхує цікаве завдання чи гру, чи просто погано поводиться?»

Іноді відповідь у процесі прийняття малюком нових правил та освоювання кордонів. Але й часто: «Дитина веде себе так, тому що вона відчуває в даний момент певну емоцію». Між емоціями та поведінкою існує тісний зв’язок. Коли діти хочуть висловити те, що їх хвилює, образу, гнів тощо, але не знають як, вони реагують найдоступнішим чином – часто агресивною поведінкою, що викликає, або замикаючись у собі. І чим більше діти дізнаються про негативні емоції, тим легше їм адекватно реагуватиме. Це важливий компонент емоційного інтелекту, вміння справлятися зі своїми почуттями та конструктивно їх висловлювати.

Допоможемо позбутися агресії, а також у розвитку вашої дитини.
Запис та консультація за телефоном:  +38 (067) 870 00 23

Заради справедливості слід зазначити, що діти з особливостями розвитку часто не вписуються у вікові норми. І тим не менш важливо знати:

Особливості прояву агресивної поведінки дітей у різні вікові проміжки:

• 0,5 – 3 роки: крик, кусання, жбурляння предметів – “умовна агресивна поведінка”, оскільки в цьому віці дитина не має наміру заподіяти навмисну ​​шкоду.
• 3-4 роки: поведінкова агресивність – бажання відстояти свої межі, але й незнання та невміння це зробити. Діти найчастіше кусаються, плюються, штовхаються, кидаються іграшками та речами. Рівень інтенсивності агресії залежить від реакції дорослих з її прояви.
• 4-6 років. Дитина вчиться краще висловлювати свої бажання, тому й агресія стає вербальнішою, але зберігається високий рівень егоцентризму, що загострює відносини з оточуючими.
• 6-7 років. Агресивність поведінки провокується через різке збільшення обмежень (на горизонті початкова школа) та соціальних/поведінкових рамок. Агресивними проявами діти протестують проти цих з їхньої точки зору надмірних обмежень.

Приблизно в 3-4 роки діти починають використовувати адаптивні стратегії, щоб впоратися з різними неприємними відчуттями, наприклад, агресією інших або подразниками з навколишнього середовища: заплющують руками очі, або затикають вуха, туплять ніжками або кричать, падають на підлогу – доступними способами «відгороджуються» від травмуючої ситуації або.

Не завжди і всі діти можуть відповісти питанням: «що сталося? Тебе хтось образив? Як саме образив? А це важливий момент, щоб вирішити поведінкові проблеми дітей у дитячому садку. Одним із перших способів дізнатися, чи був прояв агресії і який метод «покажи на іграшці». Ця модель використовується і психологами, але цілком доступна і батькам і вихователям, наприклад: вибери себе серед іграшок, з ким ти (умовний зайчик) грав? Що ви робили, як? Як звуть цього «іншого» (ведмежа)? А що робив “інший”? А що тоді зробив «ти» та й ін.

Опанування емоціями та вираження їх стає можливим з практикою у кваліфікованого психолога та невролога, які навчать дітей стратегіям адаптації, і діляться на два типи:

• допомагають подолати проблемну ситуацію,
• зрозуміти і впоратися з емоцією, що виникла із ситуації агресії.

Діти, яким допомагають приймати і демонструвати свої емоції в ситуаціях нейро-відмінності, виростають більш впевненими в собі, з гарною самооцінкою та реалістичною оцінкою соціуму, розвиненою адаптивністю та соціальними навичками, конструктивно і менш болісно розбиратися з розчаруваннями, більш самостійно шукати розв’язання проблем, рідше самостійно шукати розв’язання проблем, рідше самостійно шукати вирішення проблем, рідше по відношенню до інших.

Якою може бути правова відповідальність та наслідки дитячої агресії?

Найпершою і базовою тезою в будь-яких випадках дитячої агресії є: «ніяка дитина не винна», тому що відповідальність за безпеку, поведінку тощо. неповнолітніх лежить на дорослих. Психологічна та фізична безпека дітей – це завдання відповідальних дорослих, а не самих дітей. Відповідальних за дитину завжди на дорослих – батьках, опікунах, вихователях та співробітниках дошкільних закладів (у той час, коли дитина перебуває в установі під їхньою опікою).

Оскільки дитяча агресія може мати різні прояви – від «набив шишку кубиком Монтессорі» до «штовхнув зі шведської стінки і вибив молочний зуб», а також травм більшої тяжкості, то з юридичними наслідками/аспектами розбираються відповідальні дорослі.

Основне правило «початку розмови», звісно, ​​«батьки діток-учасників конфлікту знаходять спільний компроміс і домовляються». Якщо конфлікт стався у дитячому закладі, вихователь однак є залученою стороною, і якщо сторонам важко дійти компромісу, можна звернутися за допомогою психолога-модератора (для дорослих). Якщо і на цій стадії сторони не дійшли згоди, варто звернутися до кваліфікованого юриста з сімейного права для консультації.

Якщо є необхідність відшкодувати оплату медичного обстеження та лікування за травм – фінансові витрати компенсують дорослі/опікуни «з боку кривдника». Батьки того, хто завдав забиття, вивих, перелом чи іншу травму, оплачують усі медичні витрати. Щодо компенсації моральної шкоди та інших складних ситуацій, чи є якісь «підводні камені», оптимально звернутися до грамотного юриста. Співробітники дитячого центру « I SEE YOU» (у Бучі чи Ірпені) можуть рекомендувати саме тих спеціалістів, що найбільш кваліфіковані у подібних казусах.

Як варто реагувати вихователям/педагогам на агресивні прояви та як створити правильну атмосферу в садочку/дитячому центрі/дозвілової кімнаті відпочинку?

Що допоможе зняти напругу у «особливої» дитини як заміна поганої звички соціально-прийнятним варіантом поведінки? Обов’язково, після ситуації агресії чи конфлікту варто акуратно й дбайливо обговорити з дитиною травматичний досвід «якщо Вася образив тебе, відібравши цукерку, то не варто стукати йому по шиї до синців іграшковими пасатижами з набору Юний Механік».

• якщо потрібно терміново викинути адреналін, можна настукати плюшевому ведмедеві (перенесення),
• можна (із залученням дорослого) пограти у спільне чи індивідуальне творення та руйнування конструкцій із залученням набору Юний Механік (ігротехніки та рефлексія),
• пройти психологічне консультування у професійних фахівців (психологів, дефектологів, корекційних педагогів тощо)

Якщо дитина активно проявляє агресивність у поведінці, дорослі можуть допомогти їй наступними діями:

• Зробити ситуацію безпечною для всіх учасників, залучених до агресії.
• Приділити увагу «дитині-агресорові»: помічати її як суб’єкта і «вдати, що реакції немає» (навіть якщо, у процесі прояву емоцій він плюнув, сказав/невербально дав зрозуміти, що всіх ненавидить і всі погані), важливо нормалізувати емоційний стан кожного з учасників конфлікту.
• Підтримати дитину в її переживаннях: дати їй зрозуміти, що ви її друг, випромінювати доброзичливість, твердість та спокій. Це допоможе в адаптації до дитячого садка.
• Проаналізувати ситуацію (не дитину, а ситуацію!), назвати вируючі емоції («ти сердишся? на кого ти сердишся? що ти хочеш зробити/сказати/виразити? Мені/Васі/Каті не подобається, коли кусають, це боляче. Якщо тобі боляче, покажи/дай зрозуміти де і як?»).
• Показати конструктивний спосіб реалізації емоцій.

Вихователь за допомогою ігор та модельних ситуацій може показати дітям з індивідуальними особливостями, що:

• Емоції – це непогано, вони різні, і вони є частиною нашої людської природи.
• Ми не можемо вибирати, що відчувати, але можемо вибирати, як поводитись у тій чи іншій ситуації (показати альтернативні види поведінки).
• Коли ми приймаємо свої емоції і намагаємося їх «осмислити, зробити своїми», у нас стає більше контролю над почуттями та поведінкою (трансформація агресії в конструктив).
• Ми не можемо контролювати поведінку інших, але можемо контролювати свою реакцію на їхню поведінку.
• Кожен має свої особисті ресурси для адаптації (у тому числі в дитячому садку) та стратегії виживання. Нам просто потрібно дозволити собі їх у себе виявити та використати до своєї та спільної радості.